|
01-11-2009 16:47 візитка Юрій Торгало: "Я не маю права опускати руки!"
Найперший ж інформаційний щит на в’їзді до Умані запросить... Ні , не до знаменитої "Софіївки" і навіть не до нашумілих на весь світ останніми роками хасидських святинь – перший інформаційний щит запросить до Уманського краєзнавчого музею. Нині його очолює Юрій Торгало.
Він прийшов до музею у 2004-му. Маючи за плечима 24-річний стаж служби у збройних силах та підполковницькі погони на плечах. Здавалося б, позаду – енергійний і пружний ритм військової служби, статутна визначеність. Варто лиш зачинитися гарнізонній брамі, як уповільниться час і серце не шукатиме відповідника маршевим 60 ударам на хвилину. Музей здавався тихою заплавою...
Як виявилося, тільки здавався. Дуже скоро після свого приходу на посаду заступника директора Уманського краєзнавчого музею Юрій Торгало був поставлений перед необхідністю очолити цей заклад. Причина – широковідома історія з підміною живописних полотен із уманської та ямпільської картинних галерей, кримінальна справа за якою розслідується вже кілька років. Звісно, має вона відповідні „кадрові” наслідки, одним з яких є прикрий статус ТВО – тимчасово виконуючого обов’язки – для фактичного керівника.
Та, незважаючи на це, Торгала важко запідозрити у „тимчасових” настроях. Хоч музейне життя трохи (кажучи це - посміхається) не виправдало його перших уявлень та вимагає, за його ж словами, іноді значно більше сил, ніж військова служба. Особливо допікають господарські клопоти. Адже всі підрозділи музею, а їх всього п’ять – власне історико-краєзнавча експозиція, музей культури та побуту Уманщини, художній відділ – згадувана вже картинна галерея, музей діячів літератури та мистецтв Уманщини і квартира-музей Надії Суровцевої – знаходяться у пристосованих будівлях, які потребують уваги з огляду і на свій вік, і на статус пам’яток історії. Звісно, що течуть дахи, на ладан дихає опалення... Такі проблеми потребують багато коштів, дістати які культурно-мистецьким установам сьогодні дуже нелегко.
– Все, що заробляємо, знімаємо зі „спец рахунку” і вкладаємо в ремонти. Купили шифер і перекриватимемо дах у музеї культури і побуту, навесні – якраз у день закінчення опалювального сезону – сталася аварія на котельні, яка опалює головне приміщення музею.
Ця аварія – найбільший головний біль керівника. Через неї він змушений вправлятися в епістолярному жанрі, розсилаючи десятками листи до уманської міськради, якій підпорядкований музей, до Міністерства регіонального будівництва, засновника Державного історико-архітектурного заповідника „Стара Умань”, до складу якого входить будівля музею, до санстанції і т.д. – заяви, приписи, звернення... Юрій Торгало гортає грубу теку з паперами, на яких миготять резолюції: „не заплановане”, „не передбачене” і т.п. Але:
– Якщо не затопити, то в небезпеці будуть не тільки експонати музею, а й речові докази по справі про крадіжки картин. Вони всі „під печаткою” в уманському краєзнавчому – оригінали, підробки, з уманської і ямпільської картинної галерей. Я вже знайшов підрядників, які виконають роботи так, як потрібно. Справа за грішми, які, думаю, місто таки найде і якось домовиться із заповідником про роботи з реконструкції.
 Труднощів Юрій Торгало не боявся й не боїться. А з деяких пір набув і особливої підтримки, з якою пов’язана загадкова історія і загадковий експонат музею – дивовижна ікона „Ісус в темниці”, або ж „Наречений Церкви”. Образ, написаний більше 100 років тому на нетрадиційному для іконопису матеріалі – металі – нещодавно почав оновлюватися. Про це диво писали газети, зняті десятки телерепортажів, образ оглядали фахівці-реставратори, але чогось відмінного від висновку священнослужителів вони сказати поки що не можуть – чудо! Ікона нині виставлена в одному із залів музею, вона є центром експозиції, присвяченої церковному мистецтву та церковному побуту Уманщини.
Керівник музею зізнається, що ікона самим своїм перебуванням надає більшої осмисленості щоденній роботі та впевненості в успіхові:
– Я відчуваю, коли я правий, коли чиню вірно з точки зору досягнення успіху, що всі проблеми, які постають – мають рішення.
Окрім Небесного покровительства, відзначає Юрій Вікторович і цілком земну підтримку:
– Я вдячний за те, що останнім часом мав можливість відвідати Севастополь, Дніпропетровськ, Полтаву, познайомитися, як працюють колеги в цих містах. Я вдячний, що на чолі управління культури стоїть нині небайдужа людина Лідія Євгенівна Нікітенко, дивлячись на яку, я не можу відступити і не маю права опустити руки.
Керівник музею зізнається, що дуже хотів би, щоб усі великі господарчі клопоти залишилися вже в минулому.
Уриваючи хвилини, обмірковує стратегію розвитку уманського краєзнавчого:
– Насамперед, я хочу, щоб музей та його відділи були розташовані компактніше. Бо, скажімо, цікаві колекції та експозиції музеів діячів літератури та мистецтва, культури та побуту Уманщини знаходяться в таких міських „закапелках”, що до них люди не доходять. Кілька десятків відвідувачів на рік – це в сучасних умовах не відвідуваність. Тому, думаю, що музей діячів літератури та мистецтва міг би „переїхати” до головної будівлі музею, а музей культури і побуту згодом розміститься у приміщеннях колишнього монастиря Василіан. На базі цього приміщення після реконструкції міг би утворитися цілий історико-архітектурний культурно-туристичний центр із готелем, музеями, виставковими залами – один там уже працює. Я бачу експозиції музею оновленими у відремонтованих залах з сучасним обладнанням, підсвіткою – звісно, що я не можу поки весь музей зробити таким, як у Дніпропетровську, але по одному, по два зали буду робити.
А от співробітників Юрій Торгало скорочувати не збирається. Навпаки бачить музей авторитетною науковою  установою, яка веде серйозні краєзнавчі дослідження. Колектив закладу і зараз це робить. Наприклад, музей видав першу довідку про жертви голодомору 30-х років минулого століття в Умані. Зараз у розпорядженні керівника та колективу музею унікальна пам’ятка – щоденники Петра Федоровича Курінного, засновника і голови першого ощадно-позичкового товариства, адвоката, мецената, громадського і та культурного діяча та батька засновника Уманського краєзнавчого музею Петра Петровича Курінного. Це унікальні свідчення щоденного життя міста, починаючи з кінця 90-х років ХІХ століття до 20-х років ХХ-го. І наукові публікації на їх основі можуть стати в рівень із виданою в 1989 році знаменитою монографією „Спалах гніву народного”, непересічного попередника Юрія Торгала на посаді керівника уманського краєзнавчого Григорія Храбана. Нарешті буде змога віддати належне засновникові музею, який дуже довго вважався „ворогом народу” і музей навіть не мав його фото.
Є також у планах Юрія Торгала задум відновити наскільки це можливо повний список радянських військовополонених, в’язнів страшного концтабору на околиці міста., загиблих у перші місяці фашистської окупації міста.
Керівник музею ретельно збирає усі публікації про діяльність закладу – із засобами масової інформації співпрацює дуже активно. Справами музею регулярно цікавляться журналісти столичних видань та телеканалів, у місцевій пресі та на місцевому телебачення є постійні рубрики – „Залами краєзнавчого музею” в „Уманському віснику”, „Дати і події” на ТК „Умань”. З музеєм співпрацюють місцеві вищі навчальні заклади – їхні студенти знаходять тут допомогу у підготовці курсових та дипломних робіт.
Уманський краєзнавчий музей має більше 50 тисяч експонатів, вік деяких із них обчислюється тисячоліттями:
- Це надбання уманчан, надбання громади, - каже Юрій Торгало, - і мені вона довірила бути хранителем цих цінностей. І як людина, якій не байдуже своє місто та його історія, я маю оберігати це надбання.
|
13:17