|
23-10-2009 01:09 візитка Мистецька родина Недосеко : "...а потім ми полюбили Черкаси"
 Їх звела робота. Так вийшло, що у Львівському художньому фонді поруч були майстерні молоденької художниці по текстилю, випускниці училища декоративно-ужиткового мистецтва імені Івана Труша, та вже досвідченого художника-графіка. Попри отриману „прикладну” спеціальність, Неонілу приваблювали академічні жанри – малюнок, живопис. Але не просто картини – їй подобалося монументальне мистецтво, захоплювала його здатність граничним узагальненням виявляти суть образів.
Ті роки Неоніла Петрівна згадує як надзвичайно захопливий творчий пошук власного творчого напрямку, відкриття можливостей майстерності в різних техніках та матеріалах. Вона придивлялася до робіт старших і досвідченіших колег. Серед її колег - текстильників визнаним авторитетом була Леся Крип’якевич, автор чудових гобеленів та представниця видатної родини науковців і митців, беззастережних патріотів України. Роботи Альберта Недосеко приваблювали сміливим експериментаторством, характерним для львівської художньої школи пошуком нових ідей та незвичайних ракурсів, способів використання форми. Саме під його впливом Неоніла спробувала себе а акварелі і захопилася цією технікою, поступово вдосконалюючись у живописній майстерності. А згодом почала ткати гобелени, відчувши, що саме цей жанр так органічно поєднує засоби виразності живопису, текстилю і монументального мистецтва.
А згодом вже подружжя Недосек переїхало до Черкас. Як їм не вистачало Львова! Його вузьких вуличок, де кожен камінець бруківки відлунює тисячолітньою історією, де кожна брама, здається, ховає легенду, де пульсує особливий „нерв” творчості. У Львові Неоніла та Альберт обходили кожен куточок. Та Львів не давав їм надію на куточок власний, родинний. Черкаси ж у ті роки бурхливо розбудовувалися, зводилися підприємства, громадські будівлі, житло. Утворилося обласне відділення Художнього фонду, через який проходили усі замовлення для художників, попит на роботу яких був просто шалений. Недосеки поринули в роботу „з головою”, сподіваючись невдовзі отримати квартиру і помінятися назад, до Львова. Але минуло кілька років, і Неоніла, коріння якої в гущавині волинських лісів, біля знаменитих Швацьких озер, та Альберт, який народився у російському Івановому та тривалий час, до навчання у Львові, жив у Краснодарському краї – вони полюбили Черкаси і Черкащину.
Із задоволенням художники працювали в монументальному живописі – за їхніми підрахунками 25 розписів вони створили разом і окремо І не тільки на Черкащині – замовлення надходили й із сусідніх областей. У школі села Підвисокого, що на Кіровоградщині Неоніла та Альберт Недосеко виконали розписи на шевченківську тематику.
Альберт Степанович несподівано відкрив у собі дар проектанта інтер’єрів. І першою такою роботою для нього було оформлення інтер’єру та експозиції Музею О.С.Пушкіна та П.І.Чайковського, що в Кам’янському державному історико-культурному заповіднику. Від задуму – до креслень, кольорове рішення та профілі дерев’яних елементів інтер’єру – це його робота, виконана на основі глибокого вивчення історичного матеріалу, після кількох поїздок на батьківщину знаменитих митців, яким присвячений музей. Там у Кам’янці і найперший із зроблений спільно виконаних Недосеками гобеленів, на якому зображені декабристи перед стратою.
З початку 80-х художники працювали переважно нарізно, але завжди допомагали, радилися один з одним. Так для розписів у Канівському училищі культури, які робив Альберт Степанович, Неоніла Перівна пропонувала натуру чи сюжетні підходи, а він, в свою чергу, радив кольорові рішення для її розписів у Мошногір’ї. Чи разом, чи поодинці працювали художники, вони завжди відчували причетність до творчості одне одного, взаємну зацікавленість та підтримку – прекрасні відчуття справжнього творчого єднання.
Та, на жаль, ситуація склалася так, що монументальний живопис і взагалі масштабні роботи не стали потрібні. І це  був той момент, коли як художники подружжя Недосеко були надзвичайно близькими до визначення і ствердження власного стилю. Серйозна заявка на власний напрямок майстра художнього ткацтва Неоніли Недосеко – гобелен для Шевченківського національного заповідника, але він став чи не останнім з таких масштабних творів. Та роботи Недосеко таки з чиїмись не сплутаєш. Розписи Альберта Степановича тяжіють до іконописних традицій, їхні гнучкі контури ніби створюють особливий простір. Це не декоративний елемент інтер’єру, а вікно в інший просторовий вимір, джерело унікальної аури середовища. Такими є розписи на тему „Лісової пісні” Лесі Українки та українського першодрукаря Івана Федорова у Обласній юнацькій бібліотеці імені Василя Симоненка. Але з початку 90-х Недосеко працюють переважно в камерних жанрах.
Свого сина Неоніла та Альберт Недосеко назвали Левом, на честь найкращого міста своєї молодості, яке подарувало їм одне одного. Не дивно, що син також обрав шлях художника, адже все його дитинство пройшло серед картин: у майстерні батьків він проводив вечори після дитсадочка, там же вчив і шкільні уроки, на канікулах часто був поруч працюючих батьків у Кам’янці, Каневі в інших містах чи селах. Він закінчив художньо-технічний коледж №20, Одеське художнє училище імені Грекова і Національну академію мистецтв України. Він самобутній художник-живописець, тонкий колорист з чудовим відчуттям форми. Лев Недосеко має міцну реалістичну школу, яка походить від кращого європейського мистецького досвіду, і свій оригінальний погляд, що додає неповторної своєрідності його пейзажам, тонкого психологізму – портретам, символічності – натюрмортам.
Нині Альберт Степанович Недосеко на заслуженому відпочинку, а Неоніла Петрівна викладає живопис на факультеті графічного дизайну Черкаського бізнес коледжу, забезпечуючи собі таким чином можливості для творчості. Можна було б шкодувати, що далеко не кожний художник має змогу жити зі своєї творчості. І навіть висококласному майстрові важко знайти гідний збут своїм творінням. З другого боку, більше молодих людей отримують можливість спілкування зі справжнім фахівцем, прилучитися, а може й заразитися на все життя мистецькою творчістю. Викладацькою діяльністю в Національному університеті імені Богдана Хмельницького займається і Лев Недосеко. В його активі вже є персональна виставка, яка відбулася у Черкаському художньому музеї, участь у кількох всеукраїнських виставках.
 Чи, навчаючи студентів, бояться Недосеки можливої конкуренції? За словами Неоніли Петрівни, творчої конкуренції боятися немає сенсу, адже тільки мистецької освіти для того, щоб стати художником, недостатньо. І так було завжди – більшість випускників художніх спеціальностей „розчинялися” в суміжних професіях, чи у родинному житті, щоденній рутині. А справжній художник має творити, незважаючи на обставини – для цього потрібна велика сила волі і здатність до самоорганізації.
Неоніла Петрівна Недосеко сповнена планів і ідей на двічі по 24 години на добу – малювати, ткати, викладати, щось зробити на дачі в мальовничому куточку Кам’янщини, яка живить творчість красою своїх краєвидів. Можливо в скорому часі нові роботи представить черкащанам Лев Недосеко. І на нас чекає відкриття інших, незнайомих граней світобачення художника який, за прикладом батьків, увесь час в творчому розвитку.
|
13:17