|
06-09-2011 19:45 культурні рамки Початкове мистецьке навчання – з оптимізмом не густо
 Цікавість до початкової мистецької освіти збільшується, але навчатися зможуть не всі. На початку чергового навчального року у педагогів дитячих музичних, художніх та шкіл мистецтв – настрій тривожний.
За кілька днів до початку навчального року директори дитячих шкіл мистецького виховання зустрілися на традиційній нараді, щоб обговорити ситуацію, що склалася в діяльності їхніх закладів. Абсолютна більшість учасників наради зауважували, що можливість навчатися музиці, образотворчому мистецтву, хореографії приваблює з кожним роком усе більшу кількість як дітей, так і їхніх батьків. Ця тенденція характерна і для міст, і для сільської місцевості. Так, лише від 2010 до 2011 року кількість учнів дитячих мистецьких шкіл області зросла з 9760 до 9996. І враховуючи збільшену народжуваність останніх років, потреба у мистецькому навчанні дітей тільки зростатиме.
Але, на жаль, вже зараз дитячі мистецькі школи не можуть прийняти всіх бажаючих. Причини неоригінальні – відсутність фінансів, неможливість, а то й небажання місцевих влад збільшувати дотації на діяльність таких навчальних закладів. За традиційною вже практикою школи мистецького виховання (як, втім, і всю галузь культури) профінансували не просто впритул, а з наполегливими рекомендаціями ще „схуднути за власним бажанням”, тобто „оптимізувати” витрати, розглянути питання про підвищення батьківської плати і т.д. І якщо батьківські гаманці ще якось витримують навантаження до 80 гривень на місяць за навчання однієї дитини (40 -50 грн. а місяць для сільської родини, скажімо, сума відчутна. А якщо в родині мистецтву навчається не одна дитина?), то школам доводиться йти на скорочення програмних матеріалів, що межує з порушенням вимог і стандартів початкової мистецької освіти. У цій ситуації урядові рішення про надбавки до зарплат педагогам мистецьких шкіл виглядають майже знущанням, бо ж ані жоден бюджет (принаймні ніхто не навів бодай одного прикладу) не додав для цього ані жодної додаткової копійки для цього. Навпаки, керівники закладів почули від своїх місцевих влад тільки щось подібне: „Вкладайтеся у межі виділених вам коштів” і, таким чином, постали перед дилемою: порушити трудове законодавство і не виплачувати належне своїм працівникам чи відмовитися цього року від певної кількості учнів, відмовити, всупереч законодавству, навчати дітей з пільгових категорій і навіть взагалі не набирати перші класи. Що, на думку багатьох, може бути передвісником агонії для всієї справи початкового мистецького виховання. І навіть, якщо хтось наважиться на якусь із цих дій це може означати лише коротке оманливе полегшення.
За словами Василя Марштупи, начальника управління культури Черкаської облдержадміністрації, надзвичайно  важко ламати стереотипи меншовартості, а то й взагалі непотрібності мистецького виховання в головах тих, хто приймає рішення про розподіл бюджетних ресурсів. Василь Марштупа запропонував спробувати провести наступного року традиційний березневий концерт-вшанування Т.Г.Шевченка силами винятково вихованців та педагогічних працівників шкіл мистецького виховання, як демонстрацію їхніх можливостей і досягнень. Хоча й без того, більша частина культурно-мистецьких заходів у містах та селах області тримається саме на вихованцях та колективах таких шкіл. Та до цих пір якоїсь особливої прихильності з боку влади ці зусилля не викликали. Не факт, що в цьому плані щось радикально найближчим часом поміняється. Тим більше, що фахівцям болюче врізалося у пам’ять сказане нинішнім президентом України Віктором Януковичем на одному із засідань вищої гуманітарної ради при ньому ж. Суть почутого висловлювання зводилася до того, що видатки на культуру треба скорочувати, бо вона повинна сама себе окупати. І це незважаючи на законодавчо закріплену саме за бюджетами відповідальність основного джерела фінансування навчальних закладів мистецтва (та й інших закладів культури).
Отже, щодо подальшої роботи шкіл початкової мистецької освіти поки що питань і тривог значно більше, ніж позитивних відчуттів від беззаперечних успіхів їхніх вихованців. І відповіді на ці питання треба шукати вже найближчого часу. Як і конкретної і переконливої відповіді на питання, яке і автору цього допису не раз доводилося чути від фінансистів: «Для чого фінансувати культуру?»
 Дозволю собі на завершення процитувати висновки з власного ж матеріалу, написаного ще 6 років тому для муніципального бюлетеню «Партнери»: «Звичайно, в суспільстві давно назріла необхідність детального дослідження впливу культури на всі суспільні процеси. Адже культура – незвичайна сфера економічної чи суспільної діяльності. Сільське господарство і металургія, комунальні послуги, зрештою, мають спільні, достатньо вивчені механізми, культура ж – це сфера, де створюються ідеї, цінності, образи і уявлення, які безпосередньо впливають на людину, на її поведінку, а відтак на економіку, політику, моральні засади суспільства і кожної громади. Продовжуючи залишати культурні аспекти поза увагою, є ризикуємо прикрими і головне несподіваними програшами в усіх сферах життя. І, головним чином, у тих самих творчих індустріях, які нині виходять на передові рубежі розвитку в Європі і світі. Зокрема, дизайні, рекламному бізнесі, архітектурі, виконавських містецтвах, арт-бизнесі, оскільки нинішні провідні наші кадри, що працюють у цих сферах, вирощені підтримуваною державою системою культурно-мистецької освіти і в підтримуваних державою умовах рівного доступу до інтелектуально-культурних надбань.»
Що ж до майбутніх кадрів –… читайте цей матеріал спочатку.
Фото з мережі Інтернет
|
13:17