|
24-05-2010 21:10 культурний простір „Сцена людства” – запрошує перевірити ... перевірене часом
 Театральний фестиваль „Сцена людства”, започаткований Черкаським академічним обласним музично-драматичним театром імені Т.Г.Шевченка та його директором Володимиром Осиповим, вже вп’яте відкриває завіси, запрошуючи своїх глядачів до мандрів у безмежжя подій, почуттів, пристрастей та асоціацій, відображених у найрізноманітніших витворах драматургічного мистецтва. Програма цьогорічної „Сцени людства”, за задумом організаторів, звернена до класики, до традиційних, випробуваних часом, сценічних втілень. Але, на те й класика, щоб кожен дотик до неї, незалежно від часу та суспільних обставин, знаходив найдзвінкіші душевні струни глядачів...
Фестивальну афішу 23 травня відкрила минулорічна прем’єра Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької (Львів) „Сватання на Гончарівці” Григорія Квітки-Основ’яненка. Яскравості враженням глядачів після перегляду вистави додало вогняне шоу за участю артистки Черкаського академічного музично-драматичного театру Оксани Блащук і щедрий фейерверк.
„Сцена людства” запрошує подивитися вистави:
24 травня Віктор Розов „Брат Альоша” за мотивами роману Федора Достоєвського „Брати Карамазови” Гродненський обласний драматичний театр (Білорусь)
25 травня Олексій Дударєв „У сутінках” Дніпропетровський академічний театр російської драми імені М.Горького
26 травня Валерій Мухар’ямов „Остання любов” Національний академічний театр російської драми ім.. Л.Українки
27 травня Іон Крянге „Іван Турбінке” Драматичний театр „Михай Еминеску” (Румунія)
28 травня Семен Гулак-Артемовський „Запорожець за Дунаєм” Харківський академічний театр опери та балету імені М.Лисенка
29 травня Микола Гоголь „Одруження” Національний академічний драматичний театр імені І.Франка
30 травня Іоган Штраус „Циганський барон” Черкаський академічний обласний музично-драматичний театр імені Т.Г.Шевченка.
Початок усіх вистав – 18.00
Після кожної вистави працює прес-вітальня.
Чудово, що другий рік поспіль організатори „Сцени людства” створюють можливості для активного діалогу вражень – після кожної вистави усі бажаючі можуть зустрітися з їх творцями та виконавцями. Львів’яни, виконавці „Сватання на Гончарівці” стали першими гостями фестивальної прес-вітальні.
Комедія Григорія Квітки-Основ’яненка є в репертуарі чи не кожного українського театру і, водночас, є однією з візитівок української драматургії XIX століття, святом національного колориту з його яскравою музикальністю, барвистістю, „перченим”, але й доброзичливим гумором. Цей твір відомий більшості зі шкільної програми, згадка про нього викликає з пам’яті образи знаменитого однойменного фільму кіностудії імені О.Довженка, що вийшов на екрани 1958 року. Що ж можна додати до відображення ситуації та лірично-побутового конфлікту, актуального за суспільно-економічних умов України середини XIX століття? Чи варто підсилювати питання, поставлені у ті часи драматургом? Недаремно ж він визнаний класиком, а його твір став класичним, бо ж питання ці залишаються актуальними в усі часи: баланс раціонального та ірраціонального у звичайному житті звичайних людей. Що важливіше: воли та корови, чи „біле личко й чорні брови”? Герої Квітки-Основ’яненка ставили питання про щастя і намагалися визначити „ціну питання”.
Можливо тому, що ці питання зараз „не проглядаються” за створеними автором яскравими картинами побуту, що свідомість сучасного глядача, щільно затовчена актуальною інформацією, не знаходить потреби вишукувати у історично-побутовому шоу якісь там думки – львів’яни вдалися до нового прочитання п’єси. До Черкас вони привезли виставу, прем’єра якої відбулася у них в грудні минулого року. На погляд – все наче в рамках традиції – народний одяг, куточок села в декорації (що, до речі, не змінюється протягом усієї вистави). Хіба актори без перук і без складного гриму, тобто зі своїми (чи нашими?) обличчями. Незвично те, що у виставі немає знайомої музики Кирила Стеценка, а музичні номери написані наново Сергієм Рудеєм. Незвичним для тих, хто знає п’єсу, порядок деяких сцен. Помічаються і зміни у тексті. Так, Олексій – щасливий обранець Уляни, вже не кріпак, а просто – бідняк. Кілька разів виголошується відсутня в тексті автора народна мудрість (чи прикрість?): „Чому бідний? Бо дурний. Чому дурний? Бо бідний!”.
Відмінні від звичних враження викликають головні герої. Олексій, у виконанні Назара Московця, за п’єсою – коваль,  виглядає несподівано „легковажно” (від ваги), навіть гротесково, „намотуючи” нервові кола сценою. Образ Уляни (Наталка Боймук) майже зовсім позбавлений драматизму, навпаки – на сцені цілком сучасний симпатичний наївний енергійний, але й вередливий підліток, який ще не зовсім розуміє, як варто поводитися в тих чи інших обставинах. Чого варте припущення режисера (і , відповідно, зміни в авторському тексті) про те, що дівчисько роздзвонило про свої стосунки з Олексієм чи не всьому селу. А найпомітнішим образом вистави її режисер, народний артист України, лауреат Національної премії України імені Т.Г.Шевченка Федір Стригун, зробив Стецька, якого виконав Василь Коржук.
За словами народного артиста України Степана Глови, виконавця ролі батька Уляни, Прокопа Шкурата, Стецько у виставі – зовсім не дурний, він промовляє те, що „правильні” головні герої сказати не наважуються. Та так, зрештою, є і у автора. Але Стецько у виставі львів’ян зіграний так сильно, до того ж трохи змінені акценти у розумінні інших образів, що представлена п’єсою ситуація стає ненормальною з усіх точок зору. Позитиву майже не залишається. Сцени, де молодь сміється зі Стецька (виглядає - знущається з неповносправного – у Василя Коржука ці риси вийшло передати іноді навіть натуралістично) за кілька хвилин перестають бути смішними. Зрештою, складається враження, що абсолютно всі персонажі п’єси не повною мірою усвідомлюють, що роблять і відмовляються думати про наслідки. Кожен – зі своєї причини. Словом, якщо ставилося завдання „проявити” проблеми, якими переймався автор п’єси, і вивести їх з-за барвистої народно-побутової „картинки” – то мета досягнута. Ця „картинка”, якою дотепер уявлялася і виглядала вистава, поступається дуже тривожним відчуттям... Що є дуже співзвучним сьогоденню, на жаль. Можна було б пошкодувати за беззастережним святом, яким у Квітки-Основ’яненка завершується п’єса. Та хіба сучасні свята за всіх зусиль уберігають від чогось, що викликає до життя незручні питання? А хоч би й „Чому бідний?...” і далі – за текстом.
 На зустрічі з виконавцями вистави у прес-вітальні постало питання міри у втручанні до тканини класичних творів задля пристосування їх до смаків та уявлень сучасності. І кожен тут має можливість знайти свою відповідь. А виникнення таких питань, здається, тільки стверджує класичний статус твору, яким є і „Сватання на Гончарівці” Григорія Квітки-Основ’яненка. Неможливість же однозначної відповіді – підтверджує безперечну талановитість творців вистави Національного академічного українського театру імені Марії Заньковецької.
P.S. Василя Коржука із успіхом привітав його „потрійний” черкаський колега, народний артист України Юрій Берлінський. Як виявилося, обидва актори були в різний час учнями одного педагога з акторської майстерності – Бориса Ставицького, ну і обидва - „Стецьки”, щоправда з різним стажем. З висоти свого досвіду „Стецька – ветерана” Юрій Берлінський переконано запевнив „Стецька – початківца”, що виконання саме цієї ролі обертається у підсумку не тільки народною любов’ю і визнанням, а й державними званнями та нагородами.
На фото:
Вогняне шоу на театральному майдані на честь відкриття фестивалю;
сцена з вистави – у НАУТ імені М.Заньковецької немає спеціального хору чи балету – усі драматичні актори співають і танцюють.;
На зустрічі у прес-вітальні – виконавці вистави „Сватання на Гончарівці”: (зліва направо) народний артист України Ярослав Мука (Йосип Скорик), Назар Московець (Олексій), Наталя Боймук (Уляна), народний артист України Степан Глова (Прокіп Шкурат), заслужена артистка України Лідія Остринська (Одарка), Василь Коржук (Стецько)
|
13:17