|
11-09-2011 20:04 імена Олександр Кошиць - повернення Україні тільки починається
 12 вересня виповнюється 136 років від дня народження Олександра Кошиця. Напевно, що про цю дату згадають зараз значно більше людей і у значно більшому числі установ, ніж, скажімо, 20 чи ще 10 років тому і ретельно перелічать ті сфери мистецької, культурницької та громадської діяльності, яким він присвятив свої сили і обдарування. І до кожної назви абсолютно виправдано додадуть визначення непересічності. Дійсно –надзвичайний, світового рівня хоровий диригент та організатор хорової справи, талановитий та плодовитий композитор, видатний фольклорист, невтомний дослідник і популяризатор української народної пісенної творчості та української духовної музики, зокрема творчості Артемія Веделя як непересічного церковного композитора. А ще - обдарований літератор, мемуарист, перо якого зберегло пам’ять про багато подій сучаснго йому культурно-мистецького та суспільно-політичного життя не тільки в Україні і т.д.
Для зацікавлених дві статті з веб-сайту українсько-американського видання «Час і події» , що виходить у Чикаго:
Чи знаєте ви, хто такий Олександр Кошиць?
За сторінками «Щоденника» Олександра Кошиця: Гастролі по Північній та Південній Америці
У публікаціях згадується і хоровий колектив з Черкас, а самі Черкаси визначаються приналежними до батьківщини Олександра Кошиця. Приємно і відповідально водночас. Чи не так?
Останніми роками в Україні з’явилися ряд вагомих публікацій, присвячених Олександрові Кошицю – перевидання належних його перу «Спогадів», упорядкованих Михайлом Головащенком, щоденникових записів «З піснею через світ», присвячених подорожі української капели за кордон, починаючи з 1918 року, а також велика і грунтовна роботи Михайла Головащенка «Феномен Олександра Кошиця». Та, не зважаючи на це, можна говорити лише, що повернення Олександра Кошиця Україні (не тільки територіально - всьоve українському культурному простору) лише розпочинається. І, знайомлячись з тією чи іншою сторінкою сучасного Кошицеві українського мистецького життя , дослідники натрапляють на цікаві, невідомі і неосмислені ще факти.
Зокрема, ось кілька зауважень, що стосуються справи нотного видавництва тих років. Про Олександра Кошиця – редактора одного з найбльших українських нотних видавництв того часу «Криниця» згадує у передмові до «Каталогу українських нотних видань 1917 – 1923 р.р. у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського» науковий співробітник відділу формування нотного фонду бібліотеки, кандидат мистецтвознавства Ірина Савченко. Зокрема, йдеться про серію 1917-1918 років «Музична бібліотека під ред. О.Кошиця», в якій у першому ж випуску вийшов гімн «Ще не вмерла Україна» на музику Кирила Стеценка, а в другому випуску – гімн «Ще не вмерла Україна» на музику Дениса Січинського. Відзначається також, що видавництво мало у своєму редакційному портфелі вже кілька творів самого Олександра Кошиця, «однак, під № 3 у серії «Музична бібліотека під ред. О. Кошиця» було надруковано гімн К. Стеценка «Слава Вкраїні», і не «клішевим» способом, а офсетним, в нотодрукарні «І. І. Чоколов». Під № 4 видано «Заповіт» Т. Шевченка у розкладі на 4 голоси М. Левицького. Твори ж самого О. Кошиця (редактора серії) розташовано лише у другій частині видавничого проспекту, із позначкою: «Друкуються й незабаром вийдуть». Це – один з прикладів, що свідчить не тільки про надзвичайну оперативність видавничої діяльності, але й про делікатні моменти альтруїзму, що були характерними ознаками культурного життя часу», – відзначає Ірина Савченко. Цей факт дає змогу дещо по-іншому поглянути і на відомі зі щоденникових записів самого Кошиця суперечності у людських стосунках з Кирилом Стеценком, які, як бачимо, не переносилися на професійні сфери ні тоді, ні згодом, коли в концертних програмах Кошицевих хорів постійно виконувалися твори Стеценка.
 На дуже цікаві висновки наводить подальше знайомство як зі згаданим «Каталогом українських нотних видань 1917 – 1932 р.р.», так і з самими виданнями, де містяться, зокрема, обробки українських народних пісень. Звичне зі шкільної лави узагальнене сприйняття нородно-пісенної творчості з першого ж погляду на заголовки партитур перетворюється на багатоголосне розмаїття звучання різних українських територій. І голоси Черкащини звучать особливо насичено і різноманітно. Так, що цілком можна уявити собі тогочасний звуковий образ нашого краю, зафіксований українськими композиторами 1-ї половини ХХ століття Миколою Лисенком, Порфирієм Демуцьким, Кирилом Стеценком. Олександр Кошиць чи не найяскравіша постать в цьому ряду. Хоча чомусь вважається, що його фольклористичній діяльності найбільше не пощастило. Мають на увазі, передовсім, загадкове зникнення записаних ним народних пісень Дону й Кубані, де з 1000 зразків вціліли лише близько 50. Але Черкащина має чим дякувати своєму землякові. Він не тільки зберіг і передав нам народні мелодії Звенигородщини, а й імена тогочасних «народних артистів», співаків та співачок рідної йому Тарасівки. Зокрема, у передмові видання «Співи на службі Божій Літургії Отця Нашого Іоанна Златоустого» (1-ї з написаних Олександром Кошицем пяти Літургій) знаходимо згадку про Пилипа Олександрівського, дяка з Тарасівки, від якого записані кілька піснеспівів, у збірці «Колядки та щедрівки» та інших знаходимо імена тарасівчан Явдохи Шепелівки, Явдохи Нещадимової, Івана Харченка, Володимира Черненка. Можливо, і нині в Тарасівці живуть та співають їхні нащадки.
Сам Олександр Кошиць послужив першоджерелом для свого наставника Миколи Лисенка, який чимало пісень записав з Кошицевого голосу і зазначав це вже на своїх інтерпретаціях. Зараз ми цілком можемо говорити, що власне феномен української народньої пісенної творчості зберігся багато в чому завдяки Олександрові Кошицю, який разом із своїми сучасниками зробив таку роботу із запису нашого музичного фольклору, рівної якій , не зважаючи на «озброєність» фольклорістів звукозаписувальною технікою, до цього часу не зробив ніхто.
Як популяризаторові української пісні Кошицю навряд чи знайдеться хтось рівний. Звісно, мова передовсім йде про  гастролі очолюваної ним Української республіканської хорової капели та подальшої роботи з різними українськими хорами за океаном в еміграції. Мова йде також про величезний хоровий рух українців США та Канади, який започаткований діяльністю Кошиця та про ознайомлення з українськими піснями англомовного середовища, завдяки перекладові й виданню пісенних партитур англійською мовою. 42 пісні вийшли у 1933-му році у Нью-Йоркському видавництві «Witmark&Sons» і це був перший випадок, коли українська пісня була представлена чужою мовою.
Відкриття Україні Олександра Кошиця продовжується. Чи можливе воно повної мірою, сказати надзвичайно важко. Адже факти біографії та описи життєвих подій, доволі відомі на даний час , не дають повного уявлення про особистість, що присвятила себе музиці – найдемократичнішому і, водночас, найвразливішому щодо збереження і відтворюваності з мистецтв. На жаль, ми вже ніколи не зможемо доторкнутися творчості Кошиця-диригента і оцінити звучання його хорів, концерти яких затьмарювали виступи таких сучасників і дотеперішніх музичних авторитетів як Ріхард Штраус і викликали просто неймовірні враження слухачів і фахових критиків. А чимало нотних текстів Олександра Кошиця ще чекають на своє озвучення. Сама постать Кошиця – на дослідників та послідовників, хоч трохи порівнюваних із ним за професіоналізмом та відданістю українському музичному мистецтву: «Якби Ви уявили собі, які спокуси мені траплялися, щоб звернути з українського шляху, та які гарні перспективи мене чекали б, якби я пішов на чужу ниву працювати. А от Бог поміг мені встояти, не згинаючи спини, і хоч я нічого не маю, як і не мав, але в чужі руки не заглядав і до кінця життя докалатав на власному возі... Не звертайте зі шляху... Йдіть уперед і несіть Ваш, найтяжчий у світі, український хрест...» (з листа Вадимові Щербаківському, археологу, етнографу і мистецтвознавцю, до Праги 1942 рік).
На фото: Олександр Кошиць;
фрагмент партитури колядки "Ішли Триє Царі" , на якій зазначено: "с.Тарасівка, Звен.пов. на Київщині, від Ів.Харченка";
обкладинка партитури пісні "A Violin Is Singing in the Street" - "На вулиці скрипка грає"
|
13:17